Діти сайт для батьків.
Щоденник майбутньої мами



У попередніх номерах журналу «До і після весілля» ми розпочали вести своєрідний щоденник вагітної жінки, де вона коротко описувала свої відчуття. Нагадаємо, що стати мамою наша журналістка готується вже вдруге, отже, особливих несподіванок цей стан для неї не приніс. Однак вона намагається передати нашим читачам найособливіші миті, з якими вони зіткнуться у «цікавому стані», і, наскільки це можливо, допомогти порадами.

Грудень
Розпочинається дуже важкий і відповідальний період: стає надзвичайно важко фізично. Неповоротка хода, важке дихання, практично відсутній сон… З’явився страх перед пологами, хоча до цього часу про це навіть не думала. Як тільки-но дізналась про вагітність, почала турбуватись про те, як пережити ці дев’ять місяців, а про піковий момент цього стану, про самі пологи, чомусь згадала без остраху. Навіть із задоволенням: незрівнянна радість, коли після важкої виснажливої ночі перейм на груди кладуть крихітку, яка здивовано розглядається довкола і смокче свій малесенький кулачок… Болю наче і не було, сльози - тільки від безмежного щастя – народження маленької людини. Та чим ближче до часу пологів, тим гострішими стають переживання, пригадуються не надто приємні моменти.



Та є ще одна причина для хвилювання: старший син, якому всього три з половиною роки. Як він сприйме появу нового члена сім’ї? Що він думатиме, про зміни, які неминучі з появою немовляти в домі? І, найголовніше, як знайти можливість приділяти достатньо уваги обом дітям? Адже для малюка це життєва необхідність, для старшого сина – це підтвердження того, що для нього нічого не змінилось, що мама любить його так, як і раніше. Тому зараз майже всі наші з ним розмови - про зміни, які чекають на нас. Я готую його до того, що на кілька днів і ночей потраплю у лікарню, де народжу маленького братика. Показую синові його дитячі фотографії та відео, він цікавиться, як можна буде гратись із новонародженим, чи можна буде його купати, приміром. Здається, що в цьому плані все має бути добре.

В той же час, щоб бути краще підготованою до пологів, переглядаю сайти для майбутніх матусь, ознайомлююсь із методами знеболення пологів. Як вже згадувалось, «Школу материнства» не відвідувала у зв’язку із епідемією. Знаю, що організм до других пологів підготований краще, аніж до перших. В ідеалі все мало б відбутись значно швидше і легше, адже родити – це як вміти плавати: в потрібний момент спрацьовує біологічна пам'ять організму.


Також хвилює те, що ми планували народжувати разом із чоловіком, та через карантин цього задуму не вдасться реалізувати. Це не надто добре вплинуло на мене – я дуже сподівалась, що партнерські пологи пройдуть значно приємніше, аніж в оточенні чужих людей.

І от, він момент істини: моя лікарка каже, що я мала б народити до Нового року. Турбота і хвилювання переростає у інше русло – хочеться це свято зустріти вдома, з сімє’ю, а не в пологовому будинку. Але це вже дрібниці, порівняно зі всім іншим…

Січень
Так, це знову я. Вже січень, але прогнози народити до Нового року не справдились. Позаду Новий рік, Різдво, всі свята – а мій малюк не поспішає з’являтись на світ. Стан вагітності стає вже нестерпним. Колись чула думку, що вагітність неповинна закінчуватись до того часу, поки мама повністю не готова до пологів – і фізично,і морально. Страх перед пологами вже позаду, я вже готова на все, щоб позбутись тягаря у вигляді велетенського живота і всіх незручностей пов’язаних із ним. Нестерпним стає очікування моменту, коли нарешті зможу взяти своє дитятко на руки…


Здається, що це назавжди, що ніколи не закінчиться цей стан безперервного хвилювання та відчуття важкості. Останні два місяці проходять у стані постійної готовності: найменший біль чи дискомфорт у животі сприймається як початок перейм. Одразу засікаю час (адже перейми мають певну тривалість і відбуваються через певні проміжки часу, які постійно зменшуються, а тривалість перейм – збільшується). Але ні, все не воно, дискомфорт триває, але не зрушується в сторону збільшення болючості.

Перестаю звертати увагу на годинник, вирішивши, що коли почнуться пологи – зрозумію і без цього. Все ж, не вперше.

Однак лікарі занепокоєні таким станом речей. Після двадцятого січня мені пропонують лягти у стаціонар та стимулювати пологи. Моя тривога тепер не пов’язана із моїм станом, я вже готова терпіти що завгодно, головне щоб з моїм малюком все було гаразд. В голові постійно вирують думки про негативні наслідки переношування вагітності, пригадуються випадки, коли немовлята завмирають в утробі матері в останні дні вагітності… Тому без довгих вагань згоджуюсь на стимулювання.


Пологи!
Отже, я вже прекрасно усвідомлюю, що буквально з хвилини на хвилину почнеться ВОНО – найбільше таїнство в житті кожної жінки, яка змогла стати матір’ю. Поряд зі мною чудовий лікар, який одразу викликав у мене симпатію та довіру. Як і тоді, коли родила вперше, перебуваю у стані якоїсь ейфорії – через кілька годин я візьму на руки своє малятко! Пригадуються чудові хвилини пов’язані із появою старшого малюка на світ. Думки – лише позитивні, нічого поганого трапитись не може. Я в надійних руках. Перейми стають дедалі сильнішими. Хоч не часто таке буває, хочеться добряче вилаятись, однак усвідомлюю, що це не допоможе. Залишається одне: молитись і розмовляти подумки з малюком – йому зараз також дуже нелегко.

Із збільшеннями інтенсивності перейм, між якими фактично немає перерви, пригадую все, що начиталась про знеболення. Якщо народжуючи вперше горлала на весь пологовий будинок, то цього разу спробувала використовувати метод правильного дихання. І пересвідчилась, що він дійсно допомагає. Перейми стають дедалі болючішими, та в якийсь момент вони переходять у потуги – і я з радістю усвідомлюю, що це вже кінець важкої виснажливої роботи. Початок потуг означає, що до появи малюка залишаються лічені хвилини. Від цього стає радісно і легко. Мій лікар підтверджує мою думку про те, що за якихось пів години я вдруге стану мамою! Однак вже вкотре прослухавши серцебиття немовляти, обличчя його змінюється. Я розумію, що щось пішло не так. Лікар терміново викликає ще одного фахівця, після чого мені повідомляють: страждає серцебиття немовляти, треба робити терміновий кесарів розтин. Думки кружляють в голові – що трапилось, що буде далі? Не хочеться нічого розпитувати, головне, щоб все було добре. Довгі холодні лікарняні коридори. Операційна. Наді мною схиляється анестезіолог, щось розпитує, заспокоює. Та я його вже не слухаю – одна думка не дає спокою: що відбувається?


Прокидаюсь від дії анестезії. Не відразу усвідомлюю де я і що тут роблю. Біля мене ті ж самі люди, пропливають обличчя вже знайомих медиків. Мій лікар повідомляє, що причиною непланової операції стало те, що дитинка обмоталась пуповиною. Саме тому і почались проблеми із серцебиттям. Але зараз все добре і невдовзі я побачу свого малюка!

Що я можу сказати, маючи досвід народження дитини природнім шляхом та шляхом кесаревого розтину? Якби у мене був вибір, – кесареві чи природні пологи, – звісно ж, обрала б друге. І не лише через те, що після операції довший період часу потрібний на реабілітацію. Відчуття появи дитини на світ - ні з чим незрівнянне… Тому ще якийсь час я переймалась тим, що не змогла сама народити свого синочка, переслідувало якесь відчуття провини. Хоча розумом я усвідомлювала, що це було необхідністю, що найголовніше те, що все добре закінчилось, та серцем ніяк не могла змиритись з тим, що все пішло не так. Виникло навіть якесь почуття провини та неповноцінності, тоді як після перших пологів була лише гордість за те, що я змогла це зробити.


Та сьогодні вже все позаду. Я щаслива матуся двох чудових хлопчиків, які, здається, вже знайшли спільну мову. Тепер залишається ще подбати про свої форми, щоб бути не лише найкращою, але й найкрасивішою мамою та дружиною для моїх найрідніших. Зараз ми ростемо, пізнаємо світ і дуже щасливі, що все так склалось.

Сподіваюсь, що мій щоденник, стане в пригоді майбутнім матусям, зменшить їхні страхи, які з’являються у стані очікування дива. Всім бажаю відмінного здоров’я, вміння прислуховуватись до свого організму, який вам підкаже все, що треба робити, що треба їсти, як поводитись. І щоб материнство дійсно приносило тільки радість!


Р.S. - Висловлюю щиру подяку лікарям, які посприяли появі мого синочка на світ: Тєпцовій І. С., Стрибіцькому В. А., особливу подяку – Куценко А. В. , який провів поряд зі мною такі відповідальні години в моєму житті.

Автор: Оля Терещук.
Джерело: весільний журнал "До і після ВЕСІЛЛЯ".


ЗДОРОВ'Я



Дата публікації: 02.09.2010
Переглядів сьогодні: 2
Переглядів всього: 5250
Рекомендуємо